Володимир Івченко - людина, у чиїх руках водопостачання міста Житомира та 13 населених пунктів, що знаходяться поблизу. Завжди доброзичливий, терпеливий, толерантний, він спокійно приймає виклики, легко долає труднощі, з якими стикається, і завжди підтримує своїх колег порадами, добрим словом і просто хорошим настроєм.
“Я працюю на водоканалі з 1993 року. Розпочинав трудову діяльність із посади слюсаря 4-го розряду, згодом обійняв посаду інженера-технолога, з 2015 року працював інженером з експлуатації споруд устаткування водопровідного господарства, з 2016 — начальник цеху водоводу. У моєму підпорядкуванні зараз близько 140 людей — я намагаюся знайти спільну мову з кожним. До усіх я ставлюся однаково”.
“Я ходив у 30-у школу, потім навчався в ПТУ на водія-автослюсаря, у Львівському житлово-комунальному технікумі я здобув спеціальність “Монтаж і технічне обслуговування внутрішніх санітарно-технічних систем і вентиляції”, у Київському національному університеті будівництва та архітектури — спеціальність “Водопостачання, водовідведення, раціональне використання та охорона водних ресурсів””.
“Перші роки я не дуже хотів працювати на водоканалі, бо завжди мріяв бути водієм і “крутити” машини або працювати в охороні, але після 10-ти років роботи я зрісся із підприємством — зараз у моїй голові не виникає думок про зміну роботи. Я знаю тут усіх”.
“У моєму житті був випадок, коли місто 3 доби було без води. І усі ці 3 доби я провів на водоканалі. Тоді на підприємстві “рвонула” труба 1000 діаметру, яка подає воду на місто. На щастя, зараз її перекладають. На той момент я працював слюсарем. Труднощі були зумовлені тим, що пошкоджений трубопровід пролягав на великій глибині. У роботах з ліквідації аварії було задіяно кілька десятків людей. Після відновлення цілісності трубопроводу ми мали запустити усе насосне обладнання”.
“Споруди очистки води у нас, на жаль, застарілі: частина обладнання — з 1982-го року, частина — з 1962-го року. Нарешті ми дочекалися оновлення наших водоочисних споруд, бо це не лише дасть нам змогу краще очищати воду, а й зменшить кількість аварійних ситуацій. Старе обладнання, яке пропрацювало 40 — 60 років, давно потребувало заміни, бо воно уже не функціонувало належним чином, воно постійно виходить з ладу. І мені подобається, що нарешті ми його замінимо”.
“Обоє моїх батьків працювали на водоканалі: батько — майстром мережі водоводу, мати — спочатку майстром мережі водоводу, потім — начальником мережі водоводу, деякий час вона займала посаду начальника будівельної дільниці. Батьки усе життя працювали на підприємстві, починаючи з 1973-го року. Вони разом навчалися у Вінницькому будівельному технікумі і за розподіленням потрапили на роботу на житомирський водоканал. Мене із садочка іноді забирала водоканалівська аварійка, бо мама і тато затримувалися на роботі — у працівників водоканалу часто ненормований робочий день”.
“Я одружився тоді, коли прийшов працювати на водоканал, — у 1993-ому році. У мене двоє дітей: донька навчається в політехнічному університеті на спеціальності “Інженер комп’ютерних технологій”, а син уже працює”.
“Своїм найбільшим успіхом я вважаю те, що зміг виховати слухняних, розумних, добрих дітей”.
“Зараз у мене на дозвілля дуже мало вільного часу. Люблю його проводити з сім’єю — подобається водити малу на шопінг і їздити до родичів у село. Там тихо і спокійно — можна відпочити”.
“Найбільше я ціную у людях чесність та працьовитість. На роботу завжди приходжу у гарному настрої, бо вважаю, що, навіть якщо щось сталося, то увесь негатив має лишатися “за бортом”, а не виноситися на загал”.
