На кожному підприємстві є люди, які асоціюються із ним самим, життя яких є невіддільним від життя установи, у якій вони працюють. Начальник виробничо-технічного відділу КП “Житомирводоканал” Віктор Степанович Корець — один із таких, він завжди на передовій при вирішенні найскладніших технічних та виробничих питань. Будівництво, реконструкція, капітальний ремонт будівель і споруд водопостачання та водовідведення під його пильною увагою та контролем. Віктор Степанович присвятив розвитку підприємства 24 роки свого життя. У своєму інтерв’ю він розповів про проблеми галузі водопостачання та водовідведення і цікаві моменти свого професійного життя.
“Я працюю на водоканалі 24 роки. Прийшов на посаду майстра водопровідних мереж. Відтоді я займав різні посади: начальника цеху каналізації, головного інженера управління, начальника мережі каналізації, начальника інспекції водних ресурсів. З 2016 року займаю посаду начальника виробничо-технічного відділу”.
“Підпорядковуючись технічному директору, я повинен контактувати з усіма підрозділами, в тому числі й з директорами інших підприємств. Мій відділ розробляє технічні умови на водозабезпечення та водовідведення об’єктів, забезпечує підрозділи управління необхідною технічною документацією, бере участь у поточному та перспективному плануванні технічного розвитку підприємства”.
“У Житомирі 259 км каналізаційних мереж і 528 км водопровідних мереж, які практично замортизовані. Каналізаційні мережі зношені на 64%, водопровідні — на 61%. Наше місто Житомир інтенсивно розбудовувалося у 60 — 80-х рр. Упродовж цього періоду було збудовано основну масу водопровідних та каналізаційних мереж. На сьогодні термін їх експлуатації вичерпано, тому питання їх оновлення та заміни повинно вирішуватися на державному рівні. Свого часу було передбачено, що кожне підприємство повинно було закладати в тарифі відшкодування на амортизацію мереж. Але через відсутність політичної волі, необхідні тарифи, в які було б включено це відшкодування, не встановлювались. І підприємствам водопровідно-каналізаційної галузі доводилось просто виживати. Інколи ми не мали змоги виконувати навіть поточні чи капітальні ремонтні роботи, не кажучи вже про виділення коштів на заміну мереж. Для прикладу, “Обленерго” щороку на заміну своїх фондів відкладає 10%, тобто кожні 10 років він оновлює свої основні фонди. І це правильно. А ми наразі вимушені своїми силами і силами найманих працівників крок за кроком, в силу своїх слабких фінансових можливостей, замінювати водопровідні та каналізаційні мережі”.
“Якщо з водопровідними мережами ситуація ще не зовсім критична, то каналізаційні колектори вже давно своє відпрацювали, тому ми й спостерігаємо часті аварійні ситуації. Якщо не замінювати ці зношені мережі, то чим далі — тим буде гірше. Робити це необхідно швидко. Потрібно, щоб кошти виділялись не лише з місцевого чи обласного бюджетів, але і з державного. Вже сьогодні ми маємо два вкрай проблематичні каналізаційні колектори — на вул. Східній та вул. Івана Мазепи. І вони будуть провалюватися доти, доки не будуть віднайдені гроші на їх заміну”..jpg)
“Ще однією гострою проблемою, перед вирішенням якої постало наше підприємство, є маловодність річок. Необхідно здійснювати очищення русел не лише наших водосховищ, але й річок. В інших країнах є відповідні державні програми, якими передбачено очищення річок. А в нашій державі продовжують нещадно експлуатувати та знищувати водні ресурси”.
“У нас був проєкт з очищення водосховища Відсічне, але все закінчилось ще на першому етапі з необхідних чотирьох через відсутність необхідного фінансування для проведення робіт, для закупівлі необхідної спецтехніки і навчання персоналу. Одна з основних проблем в нашій країні — те, що проєкти є, а реалізації їх немає, бо немає відповідного фінансування з боку держави. Окрім того, в Україні зараз не готують кваліфіковані кадри для водопровідно-каналізаційного господарства, незабаром у нас будуть одні лише адвокати та фінансисти, а кран полагодити не буде кому. І це також проблема”.
“Найнеприємніші ситуації у моїй практиці — ті, за яких люди відключають водопостачання та водовідведення один одному. Інколи такі прикрі інциденти трапляються навіть між рідними людьми, які не можуть знайти між собою спільної мови і розбурхують конфліктні ситуації. Примиряти обидві сторони в такій ситуації — річ важка та невдячна. Особливо неприємно — коли це люди, яким підприємство свого часу пішло на зустріч та допомогло у вирішенні питань із підключення водопостачання та водовідведення. Люди мають вчитися жити в мирі”.
“У моїй трудовій діяльності був кумедний випадок, коли один з попередніх директорів водоканалу наполіг на перекритті тампонуючим пристроєм d 1000, яка була встановлена на трубопроводі d 1200, щоб мати змогу спорожнити прийомний резервуар насосної станції. Вказівку було виконано, і при досягненні в заглушці тиску в 4,8 атмосфер, вона вистрілила таким чином, що у директора вуса стали дибки” (сміється)
“З дружиною ми познайомились в студентські роки під час навчання в Рівненському інституті водного господарства. Ми були одногрупниками, я завжди в неї списував (сміється). Вже після першого курсу ми одружилися. Моя сім’я для мене — це все. Ми завжди тримаємось разом. Цікаво, що кількома роками раніше іще один мій колега з водоканалу — Олександр Войналович — теж зустрів свою дружину у цьому ж університеті”.
“У вільний від роботи час, якого не надто багато, люблю прогулянки лісом за грибочками — ось це справжня насолода та відпочинок для душі. У шкільні та юнацькі роки любив грати в футбол та волейбол”.
