Робота диспетчера водоканалу — складна, адже ці люди повинні тримати на контролі перебіг та виконання усіх аварійних ситуацій на водопровідних та каналізаційних мережах міста, вони мають розумітися на тонкощах проведення аварійно-відновлювальних робіт, уміти "читати" карти; їм часто доводиться виконувати роль психолога — доброзичливо пояснюючи людям про причини виникнення тих чи інших ситуацій на водогоні та терміни виконання робіт. Диспетчер аварійно-диспетчерської дільниці Юлія Кулаківська поділилася своєю життєвою історією про трудову діяльність на цій посаді.
“На водоканалі я працюю диспетчером. До моїх обов’язків входить реєстрація аварійних випадків, а також оперативних заходів, вжитих для локалізації та ліквідації аварій на водопровідних та каналізаційних мережах. Я приймаю дзвінки від споживачів про проблеми з водопостачанням, повідомлення про аварійні ситуації та передаю цю інформацію аварійно-ремонтним бригадам”.
“Я маю 2 освіти: медичну та освіту менеджера. Раніше я працювала в Житомиргазі, до цього — в приватній фірмі, яка займалась міжнародними перевезеннями. Також 17 років працювала медсестрою в обласній лікарні та дитячому санаторії. На жаль, зарплати медпрацівників в нашій країні залишають бажати кращого”.
“Робота диспетчера — це 100% моя робота, бо я люблю спілкування з людьми. На щастя, більшість людей з розумінням та повагою ставляться до нашої роботи. І навіть якщо у них виникають якісь запитання — вони коректно їх формулюють і мають терпіння послухати роз’яснення. Серед найбільших складнощів — нерозуміння деяких споживачів, наприклад, того, що вини диспетчера в тому, що на трубах, яким по 70 років, виникають пориви, що є дефіцит фінансування водопровідно-каналізаційної галузі з боку держави, що іноді для оперативної ліквідації аварійної ситуації не вистачає техніки, не має. Коли я прийшла працювати на водоканал — мені було надзвичайно складно: по-перше, як і в будь-якій новій роботі було багато моментів, які потрібно було швидко засвоювати, по-друге, за день траплялось по 20 аварійних ситуацій, тому доводилось працювати в шаленому темпі”.
“На водоканалі чудовий колектив: багато гарних людей і серед керівництва, і серед працівників, — з ними легко працювати. Важко лише з тими споживачами, які не налаштовані на конструктивний діалог. Проте я завжди намагаюсь з розумінням ставитись до кожного абонента: у нас в країні складні часи, тому зрозуміти роздратованість та негатив теж можна”.
“За день ми отримуємо 20 — 40 заявок на прочищення каналізації. Основна причина каналізаційних заторів полягає в тому, що деякі житомиряни вважають, що каналізація — це вигрібна яма, в яку можна викинути все, що завгодно: засоби індивідуальної гігієни, подушки з ковдрами. Якось наші хлопці, коли чистили каналізацію, дістали перехідник. Під час деяких аварійних ситуацій бригадам доводиться працювати по декілька днів підряд: так було, коли на вул. Гагаріна провалився великий каналізаційний колектор. Інколи аварії настільки масштабні, що доводиться працювати одночасно декільком бригадам”.
“Свого часу мені подобалось займатися лижними перегонами, я — кандидат у майстри спорту з лижних перегонів та воєнно-прикладного багатоборства. З дитинства я займалась багатьма видами спорту: плаванням, ковзанами, велоспортом, а з 12 років зупинила свій вибір на лижах. У віці 14 — 15 років я вже мала розряд КМС. На обласних змаганнях постійно займала призові місця. Наші тренування проходили за мостом у парку імені Гагаріна: там був великий садок, зими були сніжні, тому снігу вистачало для того, щоб там кататися на лижах. Щороку ми їздили в Ворохту на тренувальні збори. Був випадок, коли під час тренування у лісі ми розбудили ведмедя, після чого лісники попросили нас певний час там не займатися. А ще я дуже люблю походи та рибалку, а на роботу їжджу на велосипеді”.
“Маю 2 синів: одному із них — 27 років, другому — 10 років та онучку, якій 5 рочків. Люблю проводити із ними час. Маю багато друзів і в кожному з них найбільше ціную чесність, порядність і готовність подати руку допомоги, якщо виникає така потреба”.
“Люблю повертатися назад у своє минуле: під час навчання у Житомирському медичному вищому професійному училищі у нас був цікавий викладач акушерства Фельдман Асір Соломонович. Він настільки швидко говорив, що його спочатку ніхто не розумів, а коли ми звикли до нього, то відкрили для себе чудового викладача і практика. Це велика рідкість, коли людина не лише знається на своїй справі, а ще й вміє доступно пояснити та навчити цьому інших. Нам навіть не потрібні були книги з бібліотеки — він настільки гарно викладав весь матеріал, що нам достатньо було наших конспектів. Робота медсестринська була цікавою і складною водночас”.
