Сніжана Герасимчук, менеджерка зі зв'язків з громадськістю водоканалу, - одна із тих, хто своєю енергією та запалом заряджає все наше підприємство. Вона завжди тримає руку на пульсі всіх подій, які відбуваються на підприємстві та в будь-який час доби готова розповісти про них широкому загалу. В своєму інтерв'ю вона розповіла про життєвий та творчий шлях і поділилася секретами, звідки черпає енергію, якої вистачає на все і на всіх.
"Навчалася я в Житомирському державному університеті ім. І.Я. Франка, де здобула спеціальність “Українська мова та література. Редагування освітніх видань”. Там я закінчила також магістратуру, аспірантуру і захистила наукову дисертацію, здобувши ступінь кандидата філологічних наук. Після навчання залишилась працювати в університеті, викладала журналістські дисципліни."
"У нашій країні, на жаль, праця викладачів, науковців дуже складна і не завжди “вдячна”, вона знецінена. Від науковців багато вимагають, натомість майже нічого не пропонуючи. Вони повинні постійно друкувати статті в наукових виданнях, відвідувати конференції, видавати монографії, — все це вимагає додаткових особистих капіталовкладень. А ось зарплати – мізерні. Якщо порівняти українського та європейського науковця - різниця в зарплаті у десятки разів. Український науковець — бідний науковець."
"Я люблю писати журналістські матеріали, анотації та рецензії на книги, фільми. Раніше я записувала інтерв’ю з відомими житомирянами та розміщувала їх на ресурсі Zhytomyr travel, - це приносило мені задоволення. Робота в інформаційному центрі КП “Житомирводоканал” дозволяє мені робити те, що я люблю, — писати матеріали про функціонування підприємства, розповідати про людей, які працюють на підприємстві. "
"На водоканалі я працюю 2,5 роки, але за цей час відбулось так багато подій та вражень, що здається, відтоді, як я прийшла, минуло значно більше часу. Я ніби зрослась з підприємством, воно встигло стати рідним для мене, як і ті, хто тут працюють. З багатьма ми стали друзями. І саме завдяки цій дружбі мені простіше переносити якісь складнощі моєї «трудової історії» на підприємстві."
"Комунальні підприємства — це структури, де люди практично завжди працюють понаднормово, витрачаючи свій вільний час на роботу. Звісно, це інколи розбалансовує, але завдяки тому, що є ті, хто проходить ці труднощі разом з тобою, з цим можна впоратись."
"На нашому підприємстві працює більше 700 людей, і щодня я когось із них відкриваю для себе по-новому. Дуже люблю виїжджати на місця проведення аварійно-ремонтних робіт і спостерігати за роботою хлопців. Мене завжди вражає та дивує їхня витримка. Тому що роботи тривають незалежно від температурного плюса чи мінуса. Трапляються випадки, коли я лише на кілька хвилин виходжу з автівки в теплій шапці, куртці, рукавичках і встигаю страшенно змерзнути, доки їх сфотографую, а вони впродовж багатьох годин змушені працювати голіруч, іноді перебуваючи у воді. Попри втому, несприятливі умови праці, незважаючи на те, день це чи ніч, холод чи спека, - всі працюють стільки, скільки необхідно, доки не будуть усунуті наслідки аварії і не відновиться водопостачання. В бригади рідко приходять працювати молоді хлопці, тому що така важка праця, яка вимагає неабиякої витримки, не користується популярністю серед сучасної молоді. Тому фактично вся комунальна служба тримається на «старій гвардії»."
"Найбільше у своїй роботі я ціную можливість спілкуватися з чудовими людьми, які працюють на підприємстві. Я звикла цінувати людей за їх людські якості, а не відповідно до посади, яку вони займають, тому мені легко з усіма. Мою душу гріє те, що робітники з бригад на певному етапі почали мене сприймати як «свою», адже коли я лише починала працювати, вони насторожено до мене ставились і сторонились, а це дещо заважало мені повноцінно виконувати свої обов’язки. Моя посада вимагає від мене налагодженої комунікації на всіх рівнях підприємства. Я люблю долати бар’єри в спілкуванні, які іноді виникають, і радію, що мені це вдається – наразі абсолютно всі відділи та підрозділи на нашому підприємстві відкриті для спілкування зі мною, завжди радо допомагають, а інколи навіть самі ініціюють написання тих чи інших матеріалів, за що я їм дуже вдячна. І я дуже пишаюсь, що за останні роки наше підприємство стало більш відкритим для суспільства в інформаційному плані. Завдяки цьому житомиряни почали розумітися на специфіці роботи нашого підприємства та знають про всі наші кроки, які ми робимо в напрямку покращення якості надання послуг."
"Значну частину свого часу я витрачаю на волонтерську діяльність, тому що вона мені приносить задоволення. Мені приємно, що мої рідні мене підтримують у цьому. Я залучила до цієї діяльності всю свою родину. Мій чоловік – один із тих, кого називають «тихим волонтером», робить багато корисних та добрих речей. Свого часу він надав кошти, необхідні для операції учаснику бойових дій, який отримав численні поранення в Іловайську. Щороку він стає Святим Миколайчиком для діток з дитячих будинків – сам обирає та купує для них подаруночки."
"З різними волонтерськими організаціями, в яких я працювала, ми провели велику кількість проєктів, кожен з яких залишив особливий слід в душі. З організацією YMCA Zhytomyr напередодні новорічних свят ми збирали онкохворим діткам подарунки, якими їх справді ощасливили. Особливо запам’ятався проєкт «Мистецтво порозуміння», в рамках якого ми долучали до спільнотворчості діток з особливими потребами та звичайних дітей – вони створювали новорічні іграшки, малювали. Ми організували виставку їх творчих робіт і запросили відомих художників, з якими дітки з особливими потребами створювали справжні мистецькі полотна."
"Я завжди підтримую екологічні ініціативи. Прикро розуміти, що люди час від часу стають ворогами для самих себе, забруднюючи навколишнє середовище, водойми, лісосмуги продуктами своєї діяльності. Вони не задумуються над тим, що шкода довкіллю прямопропорційна шкоді собі. Своїх дітей я вчу бути екологічно свідомими, наприклад, ми майже не користуємося одноразовими торбинками, натомість використовуємо бавовняні торбинки. Інколи всією родиною ми йдемо на толоку і прибираємо ті місця відпочинку біля річки Тетерів, де любимо проводити свій вільний час. Неприємно спостерігати, як люди після свого відпочинку не забирають своє сміття. Не думаю, що їм приємно буде повернутись в улюблені місця, якщо вони перетворяться на сміттєзвалище, але вони про це не задумуються."
"На підприємстві ми також проводимо екологічні акції – вже 2 роки поспіль долучаємося до Всеукраїнської акції «Чисті береги», в рамках якої прибираємо частину лісосмуги поблизу скиду промивних вод нашого підприємства. Після прибирання невеликої частини території, доводиться вивозити цілі машини сміття." 
"Минулого року наша родина від екологічної організації «Життя в стилі ЕКО» отримала відзнаку за нашу екологічну позицію. Вдома ми використовуємо винятково екологічно безпечну продукцію, безфосфатні мийні та пральні засоби, тому що нам чудово відомо про те, якої шкоди фосфати завдають нашому середовищу, зокрема водоймам. Очисні споруди каналізації будувались ще у 60-80 роках минулого століття, коли не було такої кількості фосфатовмісної побутової хімії. Ці споруди не розраховані на очищення настільки забруднених стоків: як результат – вони потрапляють до річки, викликаючи інтенсивний ріст синьо-зелених водоростей. Для прикладу, в Японії ще у 80-х роках заборонили використовувати фосфатні мийні та пральні засоби. І в той час, коли японці впродовж 30 - ти років дбають та захищають свої водні ресурси, у нас за цей час зникло вже 10 тисяч річок."
У мене купа хобі – я люблю читати, вишивати, в’язати, кататися на велосипеді та подорожувати. Якщо я впродовж тижня не прочитаю певного обсягу сторінок книги або не вишию хоча б кілька рядочків, – втрачаю душевну рівновагу (сміється). Тому моя родина завжди дає мені змогу декілька годин на тиждень займатись тим, що приносить мені задоволення та приводить мій емоційний стан в рівновагу.
"Подорожі – це моє найбільше захоплення. Скільки себе пам’ятаю, я подорожую. Дуже запам’ятався мій перший відпочинок в дитячому таборі в Керчі. Мені було 8 років і, незважаючи на неможливість спілкування з батьками протягом 3-х тижнів, почувалась я там пречудово. Щоправда, харчування в таборі було зовсім не таке, як я люблю, але завдяки моїм здібностям швидко та легко налагоджувати комунікацію, я потоваришувала з бабусею, яка жила поблизу, і вона мене підгодовувала фруктами та пиріжками (сміється)." 
"Мої діти звикли до подорожей з раннього віку. З Денисом в мене був якийсь внутрішній страх, тому з ним ми вперше вирушили у подорож, коли йому було 1.5 роки – ми полетіли на Кіпр. Йому дуже сподобалось, а ми зрозуміли, що вік дитини – не перешкода для мандрівок. Усвідомлення цього дозволило нам «розправити крила» і робити те, що ми любимо найбільше – подорожувати. Денису ще не було двох років, коли ми відвідали Шрі Ланку. Політ тривав 13 годин. Софія подорожує з 3-місячного віку."
"На сьогоднішній день я встигла побувати в 20 різних країнах світу. Кожна країна цікава та неповторна, але найближча до серця для мене Болгарія, яка дуже схожа на Україну. Водночас там краще дбають про збереження та розвиток інфраструктури, культурних пам’яток. Болгарія – це держава, яка може стати для нашої країни дороговказом, прикладом для наслідування. В Болгарії у нас є багато друзів, з якими ми весь рік підтримуємо зв’язок. Завжди з нетерпінням чекаємо літнього сезону, щоб мати змогу знову зустрітись."
"Моя родина – для мене опора, підтримка, радість та гордість. Я дуже люблю та пишаюсь своїми дітьми. Минулого року Денис став чемпіоном області з шахів у своїй віковій категорії. Коли я зрозуміла, що є речі, які мої діти можуть зробити, а я – ні, то усвідомила, що це і є їхнє дорослішання. Зараз Денис краще від мене бігає, присідає (він займається легкою атлетикою), швидше плаває (бо відвідує басейн). І я цим дуже пишаюсь, тому що більше власних здобутків нас радують лише здобутки наших дітей. Моя Софійка – це моя душа, мій духовний зв’язок з бабусею, яку я надзвичайно любила. Коли я бачу, як вона театрально закочує очі, як співає, танцює, декламує, я згадую свою Парасочку, яка теж виступала на сцені та дуже любила співати. Для мене вона – не просто моя донька, а віра в те, що ми пов’язані із нашим родом однією ниткою – фізично людина може піти від нас, але на духовному рівні вона продовжує жити в своїх нащадках, ми продовжуємося в наших дітях та наших внуках."
"Я дуже люблю життя, свою родину і своїх друзів. Мені не завжди вистачає красномовності, щоб висловити свої почуття до тих, хто зі мною завжди поряд. Тому я просто говорю те, у що щиро вірю - мене оточують найкращі люди світу."
"У нас в роду всі жінки такі, що в них горить все в руках. І я вже давно навчилась оптимізовувати використання свого часу, виконуючи декілька робіт заразом. Наприклад, можу в’язати та читати одночасно, поєдную виконання уроків з дитиною та приготування вечері. Все встигати – важливо, але ще важливіше вміти відпочивати, тому якщо навіть щось не встигла, але вже дуже відчуваю втому, – я йду відпочивати. Для того, щоб працювати продуктивно, мати гарний настрій та бути в емоційній рівновазі – необхідний повноцінний відпочинок. Ця мудрість прийшла до мене не так давно, але я вже відчула її цілющу силу."
"В людях я найбільше ціную їх любов до мене (сміється). Тим, хто мене любить, я можу віддати все – свій вільний час, свою енергію, сили, любов. Мій життєвий девіз – сміх без причини – ознака щасливого життя."
