“Я працюю на підприємстві з серпня 1996 року. Запросив мене на роботу колишній директор водоканалу Леонід Йосипович Башинський. Було у мене кілька перерв у роботі: їздив на заробітки у Францію, у Польщу. Спочатку я працював слюсарем з перекладки трубопроводів, а через 2 роки став слюсарем з ремонту засувок. У лютому місяці наш головний інженер Єрьомін Сергій Андрійович запропонував мені зайняти посаду майстра. Він побачив, що людина відноситься до праці нормально і зможе відповідально виконувати свої обов’язки”.

“З перших днів своєї роботи я завоював авторитет у колег завдяки своїй працелюбності та ставленню до роботи, до колективу. Коли я здавав екзамени для підвищення кваліфікації, комісія завжди схвально відгукувалася про мою роботу, одноголосно давала добро на підвищення розряду. І так я “дійшов” до монтажника 6 розряду”.

“Зараз у мене в бригаді працює 3 людини. Людей не вистачає... У нас дефіцит зварювальників. Зате є кістяк, на якому і тримається водоканал. Нові працівники приходять, 2 — 3 місяці працюють і, побачивши, яка робота, ідуть. “Доходять” до зими, до похолодання — і йдуть, бо вони не витримують навантажень, холодної води і всього іншого. Робимо ми усе: ліквідовуємо пориви, ремонтуємо та замінюємо засувки. Що робить водоканал — те й робимо ми, майстри мережі водопроводу”. 

“У роботі часто бувають складні ситуації. Найважча у мене трапилася на моє 50-річчя. Цього я ніколи не забуду. 1 лютого у нас на дюкері біля Монументу Слави “розморозило” засувку (вона лопнула). Того дня я міг відпочивати вдома, але мені подзвонив колишній головний інженер Гуйван Федір Васильович і запитав, чи є у мене номер телефону одного із наших співробітників. Я запитав, що трапилася. Він пояснив: “розморозило” засувку, і треба вийти вночі. Я йому кажу: “То давайте я вийду”, а він: “Ні, ні. У Вас День народження, відпочивайте”. Але я хотів допомогти. Ми закрили магістральний трубопровід діаметром 1000. Місто лишилося без води. Я мав поміняти засувку, яка вийшла з ладу, але це заважала зробити вода, що поступала безперестанно. Її не було чим відкачати. Я заліз в колодязь о 23:15, а виліз о 04:15 ранку. У 28-градусний мороз я ломом пробивав дірку під трубою, щоб через неї зійшла вода, а потім уже провів роботи із демонтажа засувки і встановив блінду, щоб не допустити витоки води. Блінду допомагав мені накладати Корнійчук Вітя, який 2 години зі мною провів у колодязі. До ранку ми зробили цю роботу. Я виліз із колодязя весь мокрий від того, що мені там було жарко. Змерзли тільки мої руки, які були в холодній воді”.

“Я люблю процес роботи, мені подобається долати труднощі. Я знаю, як, що маю робити. Я бачу початок справи і бачу її кінець”.

“Свого часу я закінчив 25 школу, а потім навчався у другому училищі на тракториста-машиніста широкого профілю. Через 2 роки пішов служити в армію у віддалені місця — у Забайкальський край. Розпочав служити у Читі, закінчив — у Монголії. То була така служба, якою вона має бути”.

“Рибалка — моє улюблене хобі. Я їм свіжу рибу цілий рік. У мене є все, щоб її ловити у будь-який сезон: і взимку, і влітку. Зараз я здебільшого їжджу рибалити на ставки на добу, на дві. Це дуже приємний відпочинок, від якого отримуєш одне задоволення”.

“У мене є 2 доньки, 15-річний онук, 3-річна онучка, а восени у мене з’явиться іще одна. Люблю проводити з ними вільний час”.

“Я беру участь у різних змаганнях із футболу: граю за команду водоканалу, за ветеранів житомирського “Полісся”. Я самоучка. У 1996 році взяв участь у тренуванні водоканалівської команди, яке відбувалося на стадіоні “Динамо”, і з тих не перестаю грати у футбол”.

“Найголовніше в людях — це добропорядність. Людина має бути людиною. Я не люблю людей, які погано ставляться до роботи, до колективу. У моєму колективі мені подобається згуртованість і те, що ми з хлопцями поважаємо один одного. Це для мене дуже важливо”.