Надійність функціонування системи водовідведення є одним з найважливіших факторів безпечного розвитку та існування великих міст. Така система є комплексом із прийому, транспортування та очищення стічних вод. Будівництво каналізаційних мереж Житомира розпочалось у 60-х роках ХХ століття. Наразі більша частина каналізаційної інфраструктури міста вичерпала свій амортизаційний ресурс. Про те, у якому стані перебуває каналізаційне господарство міста, чим зумовлені аварії на каналізаційних мережах та насосних станціях та як змінити існуючий стан речей, - розповів технічний директор КП "Житомирводоканал" Сергій Єрьомін.
“На балансі нашого підприємства 26 КНС, 2 КНС перебувають на стадії передачі нам на баланс. Каналізаційні насосні станції перекачують стоки з усього міста на головну каналізаційну насосну станцію, звідти вони транспортуються на очисні споруди каналізації-1, потужність яких складає 76 тис. м3 (проте зараз фактично ми можемо прийняти 55 тис. м3 стоків), на очисні споруди каналізації-2, потужність яких — 27 тис. м3, на очисні споруди каналізації-3, які обслуговують район, що знаходяться поблизу комбінату “Рекорд” (0,2 м3). Зараз триває реконструкція, після якої один очисний комплекс буде законсервовано, а усі потужності будуть сконцентровані у районі вул. Промислової (потужність споруд становитиме 60 тис. м3 на добу). Ми обслуговуємо 252 км каналізаційних мереж, 70% яких зношені і потребують заміни. Каналізаційне господарство нашого міста перебуває у вкрай незадовільному стані. Більшість обладнання встановлено ще у 60-80-х рр. і вже давно морально та фізично застаріло”.
“Ми докладаємо максимум зусиль, аби підтримувати обладнання у належному стані, проте одних наших зусиль — недостатньо, адже те, що видихлося — працює незадовільно. Як би Ви не дбали про автомобіль, який побачив світ у 80-х рр., — він би постійно ламався та не виправдовував би Ваших сподівань, Ви б втомились його ремонтувати. Те саме із насосним обладнанням — ми підтримуємо його життя, але воно і надалі виходитиме з ладу. Відповідно ж до проєктів, за якими ще у минулому столітті були побудовані наші каналізаційні насосні станції, при виникненні аварійних ситуацій, ми змушені відкривати скид напряму в річку, що, звісно, завдає шкоди водоймі”.
“Більшість каналізаційних колекторів нашого міста побудовані із залізобетонних труб д-400, 600, 800, 1000, 1200 мм. Залізобетон схильний до руйнування під впливом багатьох факторів, але найсильніший фактор — це мікробіологічна корозія, яка зумовлює зношення верхівки труби. Наразі 70% каналізаційних колекторів у нашому місті перебуває у зношеному стані. Найбільш гостро ця проблема вчувається навесні і восени, коли після рясних опадів колектори під вагою ґрунту просто “складаються”.
“На виникнення аварійних ситуацій впливає не лише застарілість обладнання. Важливим фактором є також користувачі послуг, які ми надаємо. Багато мешканців нехтують елементарними правилами користування каналізаційними мережами. В унітази спускаються і ганчірки, і верхній одяг, і засоби гігієни, і будівельне сміття. З відкритих колодязів доводиться діставати і колеса, і пеньки, які перешкоджають, або й взагалі зупиняють рух стоків каналізаційними мережами, що також призводить до руйнування цих мереж. Весь непотріб, який потрапляє в каналізацію, забиває насосне обладнання та мережі, що призводить до виникнення аварійних ситуацій. Коли засмічується каналізаційний колектор, нечистоти витікають назовні, затоплюють підвальні приміщення, виникають провалля, які можуть призвести до нещасних випадків”.
“Відновлення нормального стану водопровідно-каналізаційного господарства потребує неабияких капіталовкладень. Якби вчасно і в потрібному обсязі виділялись кошти на реконструкцію мереж та заміну обладнання, ми не мали б такої кількості аварій, яку маємо наразі. На реконструкцію лише однієї КНС необхідно 1 — 7 млн грн. Велику роль відіграє людський фактор: замість необхідних 3-х ремонтних бригад, у нас працює лише одна (4 працівників, середній вік яких 50-60 років). Молодь не хоче йти працювати в наші ремонтні бригади”.
“Екологічні проблеми в існуючих водогосподарських системах наших міст мають загальнодержавне та міжнародне значення. Основними забруднювачами водних об’єктів в Україні лишається промисловість (52% від загального скиду стічних вод) та ЖКГ (41%). Водопровідно-каналізаційна галузь — критична, задля порятунку вона потребує фінансового донорства. Прикро від того, що найголовніша для життєдіяльності кожного із нас галузь є найзанедбанішою. Варто зрозуміти, що доки вона буде занехаяна, — доти ні довкілля, ні ми з вами не матимемо здорового майбутнього”.
