Річний звіт про діяльність НКРЕКП зазвучав як «апокаліптична пісня»: відновлення вітчизняних мереж водопостачання і водовідведення за амортизаційні кошти триватиме століттями. 549 років ремонтуватимемо водогони і 214 - мережі водовідведення.
В сухому залишку комунальних проблем маємо безліч сумних фактів:
- Україна «провалила» реалізацію Загальнодержавної цільової програми «Питна вода України» 2011 - 2020 років (Мінрегіон нині працює над розробкою проєкту змін задля продовження її дії до 2025 року);
- в Україні централізованим питним водопостачанням забезпечено 99,1% міст, 89,8% селищ міського типу та 30,1% сільських населених пунктів;
- загальна протяжність водопровідних мереж складає 102,759 тис. км, у т.ч. аварійних - 34,216 тис. км або 33,3%. Упродовж 2019/2020 років було замінено лише 1290 км трубопроводів.
Ці цифри подає Мінрегіон у минулорічному «Роз'ясненні про забезпечення питною водою населення України».
Галузеві експерти доповнюють цю картину: понад 90% сіл не мають каналізації, очищення стічних вод не проводиться. Внаслідок потрапляння в ґрунтові води змивів з сільськогосподарських угідь смертельно забруднена вода потрапляє в 6 із 10 колодязів, які є єдиним джерелом питної води.
Приблизно 1 млн осіб споживає привозну питну воду в 9 областях країни. А війна на Донбасі позбавила доступу до питної води та санітарії ще майже 1 млн осіб.
Здавалося б, чи варто ще когось переконувати, що потрібно негайно рятувати критично важливу (системну) інфраструктуру водопостачання та водовідведення?
Замість відповіді на риторичне запитання, я процитую промовистий факт з неочікуваного дослідження: доставка танкером 1,5 млрд. кубометрів води в Україну з Туреччини коштуватиме 400 млрд. дол. США (267 доларів за 1 кубометр).
Джерело: Гурський О. Сценарій абсурдного шоу // Інженерні мережі з полімерних матеріалів. - № 43. - 2021. - с. 1.
