Завжди усміхнена і приязна, відкрита до людей і світу, віддана своїй професії та друзям, інженер відділу капітального будівництва та розвитку Наталія Мовчан поділилася своїми враженнями про роботу у різних відділах водоканалу.

На водоканалі я працюю з 2002 року. Одразу після коледжу (у агротехнічному коледжі я навчалася на спеціальності “Водопостачання та водовідведення”) почала працювати оператором високошвидкісних фільтрів 2-го підйому (від ред. - станція очистки води). Після декрету почала працювати оператором контактних освітлювачів. Тоді я себе бачила лише на 2-му підйомі, ніколи навіть не думала про те, що працюватиму в управлінні. Згодом я почала працювала машиністом насосних установок. Колектив на 2-му підйомі дуже дружній, вони як одна сім’я. Я досі там “своя”. Через 10 років після закінчення коледжу я прийняла рішення здобувати вищу освіту. Вступила в Київський інститут будівництва та архітектури на заочну форму навчання. У 2017 році мені запропонували перейти працювати в управління кошторисником. Мені дуже пощастило з начальником, який всьому мене навчив. Спочатку було важко, але до всього звикаєш і, маючи бажання, всьому можна навчитись. Після 3-х років перебування на посаді кошторисника я стала інженером відділу капітального будівництва та розвитку”.

Моя робота мені надзвичайно подобається, особливо тепер, коли наше підприємство виконує такі масштабні реконструкції стратегічно важливих для міста об’єктів, коли на твоїх очах відбуваються такі масштабні зміни — це вражає. Раніше я навіть уявити не могла, який це колосальний об’єм роботи”.

“До моїх безпосередніх обов’язків входить організація виконання проєктних робіт: виготовлення проєкту, підписання договорів з проєктною організацією та підрядними організаціями, оформлення/прийняття актів виконаних робіт, прийняття в експлуатацію обладнання”.

“Мій відділ капітального будівництва та розвитку — найкращий: всі добрі, справедливі, завжди готові прийти на допомогу, незалежно від того, робоча це чи життєва ситуація. Вони мої-мої, люблю їх дуже”.

“Найулюбленішим моїм об’єктом, який зараз реконструюється, об’єктом, за який болить душа, є очисні споруди водопостачання. Для мене все там дуже рідне, і я тішуся з того, що воно оновлюється, європеїзується. Приємно за цим спостерігати і з точки зору працівника, і з точки зору споживача розуміти, що незабаром матимемо з крану воду значно кращої якості”.


У мене був такий цікавий випадок на роботі (сміється). Якось, коли я працювала машиністом в машинному залі, до нас завітав головний інженер та головний енергетик, і мені дуже хотілося показати, як я славно порядкую у своєму господарстві. На той момент під час промивки контактних освітлювачів паралельно відбувались роботи з мережевим насосним агрегатом. Я йду включати повітродувку — і тут з двигуна починають летіти іскри, машинний зал заповнюється димом. Головний енергетик тоді розсердився і сказав: “Я розумію, що таке може трапитись у кого завгодно, але знав, що трапиться це саме в тебе. Ти ж розумієш, що додому ти не підеш, доки не відремонтують повітродувку”. Тоді я вже налаштувалась на те, що довго пробуду на роботі, попередила про це рідних, але, на щастя, мене відпустили додому”.

“Я заміжня вже 17 років, чоловік мій — військовий, маю 16-річного сина Влада та 15-річну доньку Анастасію. Вони у мене хороші та розуміючі діти, які цінують маму і допомагають. Донька займається вокалом та в музичній школі по класу “фортепіано”. Син професійно займається футболом”.

“У мене вдома є невеликий клаптик землі, де в літній період я вирощую полуничку, зелень, люблю там господарювати. Дуже люблю сімейні виїзди на відпочинок, особливо з родиною та друзями з палатками. Ліс шумить, всі співають, — ось це для мене справжній відпочинок”.

“Маю котика Сьому і собачку Спайка, він у нас справжній охоронець. Якось з нами трапилася така історія: нам принесли котика, якого збила машина, він був дуже схожий на нашого. Ми дуже гірко за ним плакали, а потім похоронили. А наступного ранку наш Сьома з’явився на порозі, як сказав мій чоловік: “Воскрес із мертвих”. Виявилось, поховали ми чужого кота. У нас уся вулиця усіяна однаковими чорними котами”.

“Я ніколи не розуміла фразу, що справжніх друзів може бути лише кілька, в мене, наприклад, багато друзів і я їх усіх дуже люблю. Гості у нас часто і їх завжди багато. Але точно знаю, що ніколи б не змогла спілкуватись, а тим більше дружити, з лицемірними людьми. Мої друзі щирі та відкриті, як і я сама. Фальш в стосунках я завжди відчуваю і сторонюсь таких взаємин”.