На кожному підприємстві є певна плинність кадрів, але водночас в усіх їх є надійний тил - люди, які стали одним цілим із підприємством і не уявляють свого життя поза ним. Інженер відділу промислового водовідведення Людмила Пудровська - одна із таких людей, яка ніколи не замислювалася над тим, щоб змінити свою роботу, бо вважає водоканальську родину своєю другою сім'єю.
“На водоканалі я з 2004 року. Працювала лаборантом-хіміком вимірювальної лабораторії поверхневих, стічних та зворотних вод м. Житомира 11 років, робила всі аналізи стічних вод та річки, на які акредитована лабораторія. Зараз займаю посаду інженера промислового водовідведення. До моїх обов’язків входить контроль за якістю стічних вод підприємств м. Житомира”.
“У нашому місті є підприємства, які використовують великі об’єми води. Серед них є такі, які скидають брудні стічні води в міську каналізацію, є мийки, стічні води яких мають перевищений рівень вмісту фосфатів. Ми змушені боротися із забрудненням стічних вод, тому юридичним особам, котрі скидають стічні води з великим вмістом забруднюючих речовин, ми у рамках чинного законодавства виставляємо штрафні санкції за перевищення ГДК. На очищення таких вод необхідні значно більші затрати електроенергії, і, відповідно, коштів. На наших очисних спорудах ми повинні очистити стічні води до нормативних показників. Варто сказати, що є в Житомирі і такі підприємства та мийки, які турбуються про екологію свого міста, на своїй території мають локальні міні-очисні споруди і вони скидають води без перевищення гранично допустимих концентрацій. Частина великих підприємств теж почали будувати локальні очисні споруди”.
“Пересічні громадяни часто не розуміють, що вони також можуть перешкодити забрудненню довкілля і зменшити шкідливий вплив на водойми, наприклад, перестати використовувати у побуті фосфатомісткі засоби, які згубно впливають на наші річки, воду з яких ми потім використовуємо для своїх потреб”.
“У роботі на водоканалі найбільше ціную колектив, у якому працюю. Я не уявляю свого життя поза підприємством. Колись тут працювали і мої батьки: мама — 23 роки інспектором у відділі кадрів, тато — спочатку слюсарем, а потім — у відділі по роботі з боржниками”.
“До водоканала я по-справжньому “прикіпіла душею”, ніби “зрослася” з цим підприємством, яке з дитинства стало моєю родиною. Пам’ятаю, як років з 8 часто бувала у мами на роботі, і мені тут завжди дуже подобалось, тому ні на якому іншому місці роботи я себе просто не уявляю. Зараз до мене на роботу іноді приходити моя донька — і їй тут теж подобається. Моя мрія — мати змогу вирушати в цікаві подорожі з Ангеліною. Донька — це моє все, це моє життя. Весь свій вільний час я присвячую їй. Коли вона трошки вередує, я наче і починаю сердитись на неї, але варто їй обійняти мене і сказати “вибач”, як моє серце тане, не можу сердитись на неї. У нас є домашні улюбленці: песик Джекі і котик Коржик — нам дуже подобається про них піклуватись та доглядати. Наше з донею майбутнє я бачу щасливим”.
