Порядіна Ірина Цезаріївна працює на водоканалі 37 років. Наразі вона займає посаду інженера-радіолога — проводить радіологічні дослідження води. Ірина Цезаріївна — прекрасний фахівець, чудова подруга для своїх колег, надзвичайно турботлива матуся прекрасних дітей. Вона обожнює подорожувати і читати твори Ліни Костенко.
“На водоканалі я працюю вже 37 років. Починала свій трудовий шлях з посади лаборанта, а з 2011 року я працюю в радіологічному відділі на посаді інженера- радіолога. Я дуже пишаюсь своєю роботою і своїм підприємством, тому що не на кожному водоканалі є радіологічний відділ, а на нашому він функціонує вже давно. Вимірювання радіологічних показників у воді є дуже важливим, тому що радіацію неможливо побачити, відчути та доторкнутися до неї, але вона має властивість акумулюватися, накопичуватися в організмі та призводити до негативних наслідків: може запустити ланцюг захворювань, змінити ДНК, порушити обмін речовин в організмі. До нас звертається багато водоканалів, щоб ми провели аналіз радіологічних показників їхньої води”.
“Через те, що Україна розташована на кристалічному щиті тектонічних порід, які займають майже 30% нашої держави, то дуже важливо робити аналіз води не лише на наявність важких металів, але й проводити радіологічні дослідження. Враховуючи функціонування навкруги великої кількості атомних станцій, радіологію обов’язково потрібно контролювати. Вона залежить від фізико-хімічного та мікробіологічного впливу, кліматичних умов та багатьох інших процесів”.
“Свою роботу я вважаю дуже потрібною та важливою. Бо, якщо, наприклад по альфа-активності є перевищення, то потрібно перевіряти цілий радіологічний ряд, щоб з’ясувати, який саме з радіонуклідів його дає. Радіологічні показники нашої води — в межах норми. Але у випадку, якщо воно фіксується, то потрібно реагувати миттєво — змінювати технологічну схему підготовки води: додати більше коагулянту, інших реагентів, зробити швидкість фільтрації набагато меншу, ніж зазвичай”.
“У лабораторії ми проводимо аналіз води також на наявність важких металів: молібдену, марганцю, свинцю, міді (загалом — на 10 важких металів), також вимірюємо рівень хлороформу. Ці показники у нас — в межах норми, але їх завжди необхідно тримати під контролем, тому що вони також мають здатність накопичуватися в організмі і дуже важко виводяться з нього”.
“Колектив — це важлива частинка нашого оточення, тому що велику кількість часу ми перебуваємо на роботі, колектив — друга сім’я. У нашому колективі багато людей, яких я люблю, ціную, із якими мені подобається спілкуватись, ділитися своїм найсокровеннішим. Ти почув від них пораду чи просто відчуваєш підтримку — і вже легше жити. З колективом ми разом святкуємо свята, їздимо на відпочинок в гори, на море — і це дуже важливо”.
“Найбільшою радістю у моєму житті є мої діти – син Костя і донька Даша. Найголовніше в житті — це сім’я, вона завжди повинна бути на першому місці. Я завжди мріяла виростити достойних дітей, прочитала багато книг з дитячої психології та особливостей виховання. І я думаю, що мені вдалось виростити гідних дітей. Моя донька має освіту енергоменеджера, яку здобула у Київському політехнічному інституті, зараз отримує другу освіту — економічну. Син має 3 дипломи з відзнакою і працює технічним директором в Акватерм-Альянс. Мої діти — це мої крила, моя душа та моє серце. Без них я б просто не змогла жити, це мій надійний тил, мої помічники. Я думаю, мені вдалось виховати дітей справжніми людьми”.
“Назавжди у моєму серці запам'яталась історія, коли ми з сином ішли по місту, а до нас підійшла жінка і попросила шматочок хліба. Кошти були лише на карті, тому син запропонував їй купити хліб. Я знала, що коштів в той момент у нього не було, а була лише кредитна карта. Він пішов до крамниці, ми довго на нього чекали. Вийшов він з цілим пакунком продуктів: купив і хліб, і ковбасу, й іншу їжу. Жінка, відкривши пакунок, сіла на асфальт і заплакала. Син допоміг їй піднятись. Я стояла і пишалася ним”.
“Я надзвичайно люблю подорожувати. Якщо трапляється можливість кудись поїхати — я ніколи не нехтую нею. Подорожі додають яскравих барв та вражень моєму життю. У молоді роки я їздила до свого брата в Москву, який там навчався. Ми завжди відвідували театри, концерти. Надзвичайно люблю Західну Україну — там особлива атмосфера та колорит”.
“У кожного із нас — свої захоплення. Я люблю поезію Ліни Костенко — в її віршах майстерно поєднані мужність та розум. А моя невістка, наприклад, колекціонує статуетки ангелочків. Вона залучила нас усіх до свого хоббі: куди б ми не їздили я шукаю ще одного ангелочка в її колекцію”.
