Від початку війни у відділ із обслуговування та ремонту каналізаційних мереж не прийшов жоден працівник. Не набагато краща ситуація і у водопровідників. І це зрозуміло, адже «портрет» професії працівника водопровідно-каналізаційної галузі виглядає так: щонайменше по 8 годин на день за будь-яких погодних умов ти проводиш у розкопках, де ладнаєш мережі, тебе тим часом топить або холодною водою, або фекаліями, а зарплата – мізерна (адже тариф на водоспоживання, складовою якого є зокрема й зарплата, «заморозився» на рівні 2022 року).
 
Поповнення новими силами нам не варто очікувати, але, на жаль, навіть зберегти існуючі бригади в умовах війни вкрай важко, бо потенційна мобілізація 50% військовозобов’язаних із числа наших працівників загрожує лишити міста без тих, хто вміє ладнати зношені водогони і не гидується прочищати засмічені каналізаційні мережі. Аби щодня була послуга, до якої звикли, хтось має кожного Божого дня ліквідовувати аварійні ситуації на водогоні, аби нечистоти не лилися вулицями міста, хтось має щодня прочистити по 20-30 сміттєвих корків із памперсів, вологих серветок, ганчір’я та іншого непотребу, який перешкоджає стічним водам рухатися на очистку.