Передумови та основу розвитку питного водопостачання з пріоритетом на централізоване водопостачання України були закладені в радянські часи, коли були побудовані всі основні об’єкти водопровідно-каналізаційного господарства країни. Цим радянським інфраструктурним спадком, якому вже, в основному, понад 60 років ми продовжуємо користуватися і нині.

СРСР був однією із перших країн, яка запровадиладержавні стандарти якості питної води, зокрема ГОСТ 2874-82 “Вода питьевая. Гигиенические требованияи контроль за качеством”, який діяв в Україні паралельно з національними стандартами до 2010 р.

Остання редакція Державних санітарних правил і норм (ДсанПін 2.2.3-171-10) був затверджений у 2010 році. Дотримання ДсанПіН 2.2.4-171-10 у повному обсязі мало бути здійснено 1 січня 2020 року, але 24 грудня 2019 року вийшов наказ МОЗ №2675 щодо перенесення термінів набрання чинності для двох органолептичних та шести фізико-хімічних показників з 1 січня 2020 року на січень 2022 року. Хоча ДержсанПіН передбачав поетапне введення в дію санітарних норм, проте за той час, який надавався водоканалам на впровадження правил та норм, нічого принципово не змінювалося в управлінні галуззю, принципах та підходах, впровадженні сучасних кращих практик управління в секторі питного водопостачання.

За останнє десятиліття в Україні значно знизилася увага до проблем водного сектору. Єдиним стратегічним галузевим документом з 2005 року була і залишається Загальнодержавна цільова програма “Питна вода України”, яка формально закінчується у 2020 році. Від моменту затвердження ця Програма ніколи не мала окремої статті в Держбюджеті на її впровадження, а її фінансування здійснювалося з Держбюджету за залишковим принципом. У Програмах Уряду на 2019 та 2020 року серед пріоритетів навіть профільного міністерства немає адекватного формулювання ні короткотермінових (на рік), ні стратегічних цілей розвитку сектору питного водопостачання, не кажучи вже про розвиток санітарії країни.

Питне водопостачання, санітарія та гігієна є основою, фундаментом життєзабезпечення людини та суспільства. На практиці це означає, що розвиток ВСГ має бути постійним пріоритетом порядку денного влади всіх рівнів — від національного до місцевого. Гарантування безпеки питної води для кожного має бути складовою національної безпеки. Можливо, саме зараз — в часи боротьби з коронавірусом — коли основним доступним заходом захисту лишається миття рук під проточною водою та додержання правил особистої та колективної гігієни, Україна змушена переосмислити важливість забезпечення кожного в Україні якісною та безпечною питною водою та належними умовами санітарії.

Держава має підготувати умови для запровадження ДCанПіН 2.2.4-171-10: розробити та затвердити політичні рамкові документи — стратегії та плани/програми розвитку галузі, затвердити методологічну та нормативну базу щодо інструментів планування безпеки води у країні, створити механізми фінансування та інвестування розвитку галузі, налагодити моніторинг та контроль нагляду у секторі. І саме на виконання таких завдань та для допомоги урядам та органам влади на місцях ВООЗ розробив Керівні принципи для якості питної води та численні посібники практичного впровадження Планів забезпечення безпеки води та санітарії для різних систем водопостачання, окремих груп споживачів та громад. Без такого супроводу та допомоги водоканалам, як з боку держави на національному, так і місцевому рівнях, не можна чекати підвищення якості надання послуг питного водопостачання та водовідведення і очистки стічних вод.

На основі статті: Цвєткова А. Чому не працюють державні санітарні правила та норми щодо якості питної води в Україні” // Виробничо-практичний журнал “Водопостачання і водовідведення. - № 2. - 2020 р.